Микола Дмитрович
... ЦЕ НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ
Якби не синові борги, Микола Дмитрович Собкович водив би свій “Ікарус” рейсом Калуш–Вінниця і гадки немав би про якесь закордоння. Йому досить того, що він об’їздив. Побував майже у всіх республіках Радянського Союзу, працюючи раніше на КАМАЗі та КРАЗі. Тай що чоловікові шукати в чужих краях, коли, як то кажуть, сонце до заходу направилось. Він мав де жити квартира в Калуші, мав чим зайнятись у вільний час дача за містом. Та звалилось одного дня, як грім посеред ясного неба, повідомлення дружини Галини: старший син Микола назичив на відкриття своєї справи великі гроші. Прийшов час віддавати, а у нього порожні кишені. Нікуди не дінешся, мусиш синові допомогти. Частину перезичили вони з дружиною, заклавши майно, іншу перезичив під значні відсотки син.
Отоді і виникла думка їхати у світ. Дружина Галина поїхала в Чехію, все таки ближче додому, а Микола Дмитрович із сином на край землі, в Португалію. У всьому винні гроші, бодай їх світ не знав. Через них у людей нема людського життя. Один марафон лише. Неохоче, і не зпримусу, в числі відстаючих, але бере участь в ньому. Біжучи на цій довгій дистанції, і зійти неможе, і відчуває, що залишає позаду себе щось дуже важливе, на яке нестає часузу пинитись. Сім років Микола Дмитрович не бачив своєї землі. Сім зим і весен відлетіли з календаря. До чого доробився за цей час на чужині це повернув гроші, які перезичив тоді для Миколи, і молодшому, Івану, купив новеньку «дев’ятку». Але він не зміг провести в останню дорогу рідного брата, без нього відійшла у вічність найближча людина - мама, яка чекалайого і так не дочекалась.
Ці сім років віддалили його від сім”ї, зіпсували стосунки зі старшим сином Миколою, хоч він саме із-за сина тут опинився. Ніби чужими стали з дружиною. А робив, терпів ради них. Складав копійку до копійки, економив, тяжко працював на будовах. Довго не міг продовжити візу, після шукав іншу роботу. Нарешті зупинився на одній кінті, хазяїн якої займається вирощуванням свиней. Ото він зараз і працює з ним на пару. Правда, зробити контракт патрон переводить з дня на день і далі обіцяного не йде. Отож знову Микола Дмитрович без візи у паспорті. Наш земляк, як і більшість з нас, задовольняється тим, що має. Його цілком влаштовує і помешкання, яке виділив патрон, посеред поля, і вихідний, не вихідний, а лише кілька годин у неділю, і клімат без холодних зим, від яких він зовсім відвик. І те, що з цієї кінти рідко виїжджає... Микола Дмитрович тішиться «своїм» куском землі. Бо там і буряки на борщ, помідори, огірки на салат, картопля на всі випадки життя, і капуста на голубці, кріп та петрушка до будь-яких супів. Кожного дня він оглядає грядки, милується молодими паростками посадженого.
Своє шестидесятиріччя у вересні наш земляк зустрв на португальській землі. І не знає як то складеться його життя в майбутньому. Бо поклав тепер нову мету перед собою - заробити гроші на хату внучці Уляні. Напевно, біжучи на цій довгій дистанції, він уже зійти з неї не може, хоч усвідомлює з сумом - залишає позаду себе щось дуже важливе, на яке не стає часу зупинитись.
Любов Микитин
Світлини Віктора Гнатюка.