Сергій Скідан
Порізному минають дні в людини. Один принесе радість, інший розчарування, гіркоту чи нудьгу, третій лиш торкнеться непомітно, немов і не було. А буває день, що, ні сіло, ні впало, повністю переверне догори дном життя. Тоді перехоплює дух і холоне все єство: так тяжко зрозуміти – сон це, чи реальність.
День 21 жовтня 2006 року Сергій Скідан не пам’ятає. Хіба що якісь долі секунди. Його складає як дитячу складанку, фрагмен тами, послідовно, згідно розповіді товариша і напарника Валерія Полотайка.
Субота. На прохання пат рона вони вийшли на роботу. Приїхали на фірму до одного із клієнтів і завершили ескіз проекту електричного устаткування. Як техніки по контролю вважають, трансформаторна підстанція на даному підприємстві має незадовільний стан. Оснащення шістдесятих років слід міняти. Патрон ще розпорядився почистити підстанцію. А вони обурились: цю роботу виконує спеціальна бри гада, та нічого не вдієш: відключили рубильники, прийнялись за чистку.
Небо, похмуро поглядаючи на землю, лило дощем. Валерій уже відніс до машини їхні інструменти. І раптом почув вибух. Ще нічого не розуміючи, побачив лежачого товариша. Сила електричного струму вики нула Сергія через відчинені двері трансформаторної на вулицю. Тоді Валерій не розгубився, знав, що у таких випадках слід зробити масаж серця. В шоці Сергій зміг піднятись, дочекатись швидку допомогу і сам зайти в неї.
Далі Сергій складає деньскла данку з розповіді дружини. У лісабонському госпіталі Santa Maria лікарі зробили заключення: сорок відсотків шкіри обпалені і ввели його в кому. Він пробув у ній місяць.
Після п’ятнадцяти операцій та восьми місяців перебування у госпіталі, Сергій нарешті у своїй квартирі, зі своєю сім’єю. Його болять ноги і руки. Стягує спину, адже, щоб закрити череп, лікарі вирізали шкіру саме звідси, де не було поражень опіками. Важко ходити, бо не має ні сили, ні рівноваги. Болять коліна в місцях, куди вийшла електронапруга. В усьому тілі дискомфорт.
До жорстокої реальності привикає тяжко, адже не так просто у тридцять шість років усвідомити, що його звичний ритм життя помінявся на абсолютно чужий. Той чорний день не зміг забрати Сергія у пітьму. І бог подарував йому ще раз життя.
В цьому новому житті він довго судитиметься із патроном, зі страховою компанією. Не одна операція чекає на нього, не одну проблему доведеться вирішувати. Адже продовжуватиме сплату кредиту за квартиру, за навчання дочки у приватній школі. І не раз шукатиме відповіді на за питання «чому тоді так сталось?». Бо досі ніхто не може пояснити. Сергій не новачок в роботі з електрикою. Вища освіта і чималий досвід, у Португалії патрон дуже дорожив ним. Але він лиш припускає: надто багато в повітрі було вологості й пилюки. І повітря могло стати провідником електроструму.
Але найголовніше, найцінніше, в цьому новому, і такому ще незвичному житті, це те що з ним поруч, як і раніше, найрідніші і найближчі люди - дружина, дочка, теща. Бо саме вони його сила, підтримка духу, саме вони його розрада і надія.
І якщо богом дано Сергію жити,то це хороша прикмета. Він ще не все зробив, на нього чекають багато непочатих справ.
Любов Микитин